“17+1” Summit: How China Can Lose Central and Eastern Europe

The article presents the analysis of the results of the recent summit China – Central and Eastern Europe in the format of “17+1”. Despite China’s persistent geoeconomic activity, some indicators show a possible weakening of Beijing’s position in the region.

Key points:

  1. The 17 + 1 format has not become a driver for the economic growth of CEE countries, and the share of Chinese investment remains insignificant in local economies, and much lower compared to China’s investment in Western Europe.
  2. CEE countries are gradually developing a more critical attitude towards China, due to unfulfilled investment promises, China’s unwillingness to open its own market (despite official Chinese government promotion of globalization and the free market), growing trade disparities, and human rights abuses in Xinjiang and Hong Kong.
  3. Despite repeated assurances, it is likely that investing in the region’s economy is not Beijing’s goal, but many experts say the 17+1 is a cover for strengthening China’s economic position and transforming it into a tool of political influence.
  4. Chinese propaganda and ideological influence are becoming increasingly active, which are of concern not only in Washington and Brussels, but also in the CEE countries.
  5. The Sino-American confrontation imposes additional restrictions on cooperation between European countries and China.

The full article in Ukrainian is available here:

Нещодавно був проведений черговий саміт в форматі «17+1» – між Китаєм та групою із 17 держав регіону Центральної та Східної Європи.  В цьогорічному заході вперше за історію існування даного формату китайську сторону представляв лідер КНР Сі Цзіньпін, що, повинно було значно посилити статусність заходу та компенсувати недоліки онлайн-формату. Проте, китайців очікувало розчарування та навіть дипломатична поразка: п’ять країн (Латвія, Литва, Естонія, Болгарія, Румунія та Словаччина) значно понизили своє представництва (замість лідерів держав їх представляли профільні міністри) а низка лідерів, серед яких віце-прем’єр Болгарії Маріяна Ніколова та президент Польщі Анджей Дуда завдали критиці китайську сторону за не вирішення проблем торгівельного дисбалансу та небажання Китаю відкривати свій ринок для європейських виробників.

Виходячи з цього, а також враховуючи інші фактори, можна припустити, що позиції Китаю в цьому регіоні можуть значно послабитись, а сам формат може стати фіаском для китайського уряду, в тому числі і з виходом окремих членів (в першу чергу країн Балтії) з нього.

Очікування мінус реальність

Формат «17+1» був створений Китаєм в 2012 році та спершу включав 16 країн Центральної та Східної Європи (Болгарія, Румунія, Хорватія, Словенія, Словаччина, Чехія, Угорщина, Польща, Латвія, Естонія, Литва, Сербія, Албанія, Боснія і Герцеговина, Чорногорія, Північна Македонія), до яких в 2019 році приєдналась Греція. Дане угруповання містить як діючих членів ЄС, так країни, які не входять до складу Євросоюзу (Сербія, Албанія, Боснія і Герцеговина, Чорногорія, Північна Македонія).

Китай позиціонує даний формат як міжнародний майданчик для покращення співпраці та створення взаємопов’язаних економічних та логістичних проектів, які дозволять Пекіну посилити свої торгівельні зв’язки з країнами регіону. Країни ЦСЄ розглядали «17+1» як можливість залучення китайських інвестицій в свою економіку, вдосконалення власної транспортної та енергетичної інфраструктури, обміну технологіями. При цьому найбільш зацікавленими в поглибленні співпраці з КНР були країни, які не входять до складу ЄС та не мають доступу до порівняно дешевого європейського фінансування проектів.

Китайський уряд, під час щорічних самітів концентрував свою увагу на обіцянках майбутніх інвестицій, в першу чергу в інфраструктуру, високі технології та енергетику та можливості економічного зростання в регіоні за допомоги Китаю. В 2012 році Китай оголосив про запровадження спеціальної кредитної лінії обсягом 10 млрд. дол. США а в 2017 році прем’єр Держради Лі Кецян пообіцяв виділити 3 млрд. дол. США.

В той же час, по проходженню майже 10-річного періоду існування цієї організації, можна підвести такі підсумки:

По-перше, формат не став драйвером для економічного зростання країн ЦСЄ, а, частка китайських інвестицій залишається незначною в місцевих економіках, та набагато нижчою порівняно з інвестуванням Китаю в країни Західної Європи. По матеріалам дослідження міжнародної групи експертів China Observers in Central and Eastern Europe (CHOICE) вплив Китаю на економіку країн ЦСЄ відносно слабкий: торгівельні відносини незбалансовані та щорічно збільшують дефіцит з Китаєм, формат «17+1» якісно не змінив структуру торгівлі, а китайські інвестиції складають малу частку  в регіоні ЦСЄ та сконцентровані в декількох країнах (Угорщина, Чехія та Польща). І в цих країнах станом на 2019 р. накопичений обсяг інвестицій з Китаю становив всього 2,4%, 1%, 1,4% відповідно.

Серед відчутних проектів Китаю можна відмітити лише участь у модернізації та будівництві залізниці Будапешт-Белград (вартість оцінюється приблизно 2,89 млрд. долл., на даний час побудовано тільки сербську ділянку дороги), в той час як більшість інших залишились у вигляді меморандумів про взаєморозуміння. Проте навіть вказана залізниця має значні труднощі в реалізації, пов’язані з невідповідністю у підходах стосовно фінансування масштабних інфраструктурних проектів: в ЄС проводяться відкриті тендери, в той час як Китай намагається отримати вигідні контракти кулуарно та поза відкритими конкурсами. Також, європейські кредити якісно відрізняються від китайських, оскільки разом з фінансуванням Пекін завжди намагається поставити китайську робочу силу та витратні матеріали (так звані зв’язані кредити), у зв’язку з чим врешті решт усі прибутки повертаються до китайських компаній. Крім цього, інвестування в зазначену залізницю фактично є наданням Китаєм кредиту, на думку багатьох експертів проект є фінансового збитковим і просувається індивідуальними інтересами Китаю, Угорщини та Сербії, а сама залізниця буде фінансово окуплена не менше ніж через 130 років.

По-друге, незважаючи на неодноразові запевнення, ймовірно, що інвестування в економіку країн регіону не є метою Пекіну, водночас, на думку багатьох експертів – формат «17+1» є прикриттям для посилення китайських економічних позицій, та їх трансформації в інструменти політичного впливу. Даний факт є показовим для України, де протягом багатьох років панує та підживлюється прокитайським лоббі в наукових та експертних колах міф, що Китай нібито може провести індустріалізацію та інвестування в економіку України, варто лише Україні приєднатися до китайських ініціатив а президенту поїхати з державним візитом до Китаю. Питання геоекономічної активності Китаю на пострадянському просторі є темою окремого дослідження, але очевидно, що Китай не мав та не має інтересів і намірів щодо інвестування в економіку країн регіону, за винятком надання дорогих кредитів, та отримання доступу до ресурсів і стратегічних активів держав. Тези про китайські інвестиції в економіки регіону поки що залишаються міфами та фактичним прикриттям для доступу до технологій інших країн (кейс «Мотор Січі» – яскравий, та не єдиний приклад).

По-третє, за результатами саміту «17+1», очевидно, що керівництво країн регіону стало дедалі критичніше відноситись до Китаю та його внутрішньої і зовнішньої політики. Серед країн-членів найбільш симпатизують Китаю Угорщина та Сербія, та є єдиними в «17+1», які закуповують китайську вакцину. Водночас, в низці країн, серед яких Польща, Чехія, Словаччина, країни Балтії, Болгарія, дедалі більше критикують підходи КНР. Занепокоєння викликають такі фактори як небажання Китаю відкривати власний ринок (попри офіційне пропагування китайським урядом принципів глобалізації та вільного ринку), зростаюча диспропорція в торгівлі,  порушення прав людини в СУАР та Гонконгу. 

По-четверте, дедалі активнішою стає китайська пропаганда та ідеологічний вплив, які викликають занепокоєння не тільки в Вашингтоні та Брюсселі, але і в країнах ЦСЄ. Метою китайського інформаційного впливу є забезпечення лояльності китайській політиці іноземних урядів в короткостроковій перспективі та формування нового світового порядку з лідируючою роллю КНР у ньому – в довгостроковій перспективі. У висловлюваннях китайського керівництва, експертів, ЗМІ постійно звучать такі ідеологічні концепції Китаю як  «спільнота єдиної долі» тощо, які призначені для формування прокитайських наративів та дискурсів, як альтернативи демократичним принципам та цінностям. В додаток до економічної залежності в торгівлі, Пекін просуває наративи про неефективність та занепад західних моделей управління.

У цьому аспекті формат «17+1» розглядається Брюсселем та великою частиною європейських аналітиків як інструмент Китаю по принципу «розділяй та володарюй», у звязку з тим, що Пекін намагається налагоджувати співробітництво з країнами регіону обходячи загальноєвропейські інститути та практики, що сприяє посиленню протиріч між членами та «роздроблення» політичних позицій ЄС. Найяскравішим прикладом може бути голосування в 2016 році в Раді ЄС стосовно засудження фактів порушення Китаєм міжнародного права в Південно-Китайському морі. Чотири країни-члена – Угорщина, Греція, Хорватія і Словенія спільно заблокували прийняття підсумкової заяви, критичної до дій Пекіна. Крім цього, країни ЦСЄ не одностайні в своїй позиції щодо заяв, які засуджують порушення прав людини в Китаї. Наприклад, серед країн ЦСЄ до листа в ООН від імені посла Німеччини Христофа Хьойсгена про засудження дій китайської влади по відношенню до уйгурів та в Гонконзі не приєдналися Румунія, Чехія, Угорщина, Сербія, Чорногорія та Греція. Хоча, на думку експертів CHOICE трансформувати дипломатичний та економічний вплив Китаю в політичні інструменти, та тим паче вбити «клин» між країнами Європи Китаю поки-що не вдалось. Зазначені випадки є скоріше винятком ніж тенденцією. Проте Пекін продовжує активно працювати у цьому напрямі, розвиваючи відносини з економічними, політичними, науковими колами для досягнення прокитайської лояльності країн в майбутньому.

І насамкінець, дедалі інтенсивнішим стає американсько-китайське протистояння, яке посилюватиметься та набиратиме системності при нинішній адміністрації Джо Байдена. Пропозиції Китаю відновити відносини та «повернутися до взаємовигідного співробітництва» були відкинуті Вашингтоном. В даному аспекті, одним із інструментів нинішнього очільника Білого дому буде максимальне залучення союзників та альянсів для організації спільних та скоординованих дій по відношенню до Пекіну. Тому традиційний підхід «безпека – окремо, а економіка – окремо» – в нових умовах набагато важче буде реалізувати. Доступ Китаю до чутливих технологій та критичної інфраструктури (в т.ч. під виглядом наукових і освітніх обмінів), будівництво компанією Huawei інформаційно-телекомунікаційних мереж 5G, військово-технічне співробітництво з Китаєм – це класичний перелік «червоних ліній», які не варто переходити країнам, що хочуть продовжувати розвивати відносини з США, ЄС та НАТО. Цьому сприяє і інституційне закріплення зазначених підходів: з 2020 року в ЄС діє система скринінгу іноземних  інвестицій (в першу чергу китайських), подібні системи вже введені або розробляються на національному рівні, в тому числі щодо  заборони обладнання 5G  компанії Huawei, НАТО все більше схиляється до визначення Китаю як виклик, та навіть загроза.

Тому в даних умовах, ймовірно, відбуватиметься зміна підходів країн ЦСЄ до Китаю, що і продемонстрував нещодавній форум. І Києву слід будувати свою стратегію відносин з Пекіном, враховуючи ситуацію, яка складається, та базуючись на національних інтересах нашої держави.

Yurii Poita

Head of the Asian Section

He has been working as a Head of the Asia-Pacific Section at the Center for Army, Conversion and Disarmament Studies (Kyiv, Ukraine). Yurii also is a sinologist and member of the National Union of Journalists of Ukraine.

He studied at the Institute of International Relations of the Kyiv International University, the Wuhan Research Institute of Postal and Telecommunications (China), Zhytomyr Military Institute (Ukraine). At the moment Yurii is a PhD candidate at the Al-Farabi Kazakh National University.

He has experience in defense, international journalism, analytics and research.

Research interests: China’s influence in the post-Soviet space, “hybrid” threats to national security, Ukrainian-Chinese relations, the development of the situation in the Asia-Pacific and the Central Asian region.

He took part in a number of expert and scientific discussions in Ukraine, Kazakhstan, Kyrgyzstan, Israel, China and other countries. He has participated in research projects on the consequences of educational migration to China, interethnic conflicts and the protest potential of Kazakhstan, creation of a new Asian strategy of the MFA of Ukraine, study of Ukraine’s relations with the countries of Central and East Asia.

Speaks Ukrainian, Russian, English and Chinese.

Contact Us
March 2021
M T W T F S S
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031  
Translate »